browser icon
You are using an insecure version of your web browser. Please update your browser!
Using an outdated browser makes your computer unsafe. For a safer, faster, more enjoyable user experience, please update your browser today or try a newer browser.

Чорногорія. Подорож велосипедами – очима пересічного українця

Posted by on 31 Грудня 2012
Чорногороря краєвид на Півське водосховище

Чорногороря краєвид на Півське водосховище

Вітаю тебе, читачу, із цим чудовим 2012 роком, який от-от завершиться! Завтра почнеться новий 2013 рік, сповнений надіями та новими планами.

Подорож у Чорногорію намічалася вже досить давно, спочатку добре планувалася, потім на деякий час ідея була закинута, але врешті-решт вона відбулася. І це  перш за все дякуючи ентузіазму моїх чудових друзів та супутників під час даної подорожі: Олі, Владу і Вовчику. Власне Чорногорія мене колись привабила фотографією з Інтернета, яка схожу на ту, яку ви бачити у заголовку звіту. Я був у захваті від гірського пейзажу із тунелями і бірюзовим кольором води. Я думав що це десь біля моря, але виявилося що це місце на самій півночі Чорногорії – біля Півського водосховища, яке ми теж відвідали.

Під кінець літа були плани поїхати у Чорногорію або Грузію. В останню, я думаю ми ще зберемося, оскільки  це цікава, суверенна і гостинна країна  із давніми традиціями і гірськими краєвидами. Чорногорію ми обрали перш за все через літні чартерні рейси літака, який курсує  по маршруту Вінниця-Тіват-Вінниця. І це чи не єдиний рейс, який літає з Вінницького аеропорту “Гавришівка”. Іхати астобусом через пів-Європи зосім не хотілося і не треба було тягнути велік через Києв, Бориспіль і назад.  Та й було цікаво летіти саме з Вінниці – як ні як маленьке почуття гордості.

Ми приблизно за місяць купили найдешевші квитки, які знайшли (315 Евро в обидва боки) в тур-агенціях. За пару днів я зібрався, речей брав мінімум – так як все це треба згодом вести на собі. Перед вильотом – скоперувалися із Вовчиком склавши всі наші речі у один велобаул, для перестраховки, це якщо за багаж прийдеться щось платити.

Boeing mau

Наш літак Boeing 737

Ми летимо авіакомпанією МАУ. Багато років тому я літав з Гавришівки, але вже підзабув ті відчуття коли літак відривається від злітної смуги.

В нашому провенційному аеропорту нас вочевидь з велосипедами не чекали. Судячи з настрою персоналу, відправка кожного літака це як свято – дівчинка побачивши зпаковані чотири велосипеда з панікою на обличі побігла в когось питати “Шо робити?!”. Але все було добре, зважили – приклеїли бірку, і додаткових грошей не взяти. Нам навіть допомагав проходити контроль один люб’язний чоловяга,  питав на скільки днів летимо і що збираємось там побачити – як згодом виявилось це був директор аеропорту 🙂

Аеропорт тіват

Аеропорт Тіват – збираємо вєліки

Вінниця нас проводжала холодом, мрякою та хмарністю, а Тіват зустрів чудовою сонячною, і навіть спекотною погодою. Вдразу зауважу – погода нас весь час балувала. Я жодного разу не виймав припасену для негоди куртку та светр, а дощик ми бачили лише одного газу та й то вночі у кемпінгу.

Відразу що кидається у очі – якось все затишно, прибрано та ідеальний асфальт без ям. Дороги зазвичай не широкі, навіть  вузькі за нашими міркам, але якщо зважити на якість асфальту то там де у нас народ  тулиться і обїжджає ями – тут машини спокійно розминаються. Також усюди встановлено знаки і акуратно намальована розмітка. Поліцаїв не багато, я їх бачив лише кілька раз, мабуть вони просто виконують свою роботу – а не показують діяльність як у нас, і їздять вони на білих “Дефендерах”.

Авіалінії Чорногорії

Авіалінії Чорногорії

Тіват – другий веливий аеропорт в країні, разом із аеропортом в Підгориці. Розташований він прямо на берегу Бока-Каторсьеої затоки. Підлідаючи до Тівата – летиш низько-низько над морем, милуєшся горами, узбережжям і затокою, незабуваємий краєвид. Злітна смуга маленька і починається прямо над автотрасою. Але незвараючи на свій невеликий розмір, аеропорт Тіват має напружений графік і приймає купу літаків з багатьох країн світу.

Іхати Уздовж узбережжя водночас приємо – справа гори, а зліва море, і водночас не дуже комфортно  через не широку трасу і велику кількість машин. Відпочинок у Чорногорії дуже популярний серед Росіян про це свідчить велика кількість авіарейсів з Москви, велика кількість білборків уздовж доргори російською про “продаж апартаментів” і часом чути російську мову – але все це переважно на узбережжі, там де море і тепло.

Щодо мови. Українську чи Російську чороногорці не розуміють, Англійську – більшість теж.  Але це, як правило, не стосується білетних кас, кемпінгів та інших місць скупчення іноземних туристів – там завжди вдається отримати потрібну інфоромацію на ламаній Англійській. Дехто із старшого покоління розуміє слова російською.

Мис розвалини замка "Морген"

Мис – розвалини замка “Морген”

Ми не везли лікаком балони з газом і тому була госта необхідність десь їх купити. Нам повезло і впершому великому супермаркеті у відделі “Сувеніри” ми його знайшли! – за ціною 4-6 Евро за балон, що дешевше ніж у наз в 2 рази. Так як ми прилетіли під вечір то встигли скупатися на пляжі у містечку “Язь” та заночували неподалік на розвалинах замку “Морген”  із чудовим краєвидом на море. Під ранок виявилось що всі укромні місця навкруги заставлені пром’ятими диванами, нам було дуже важко здогадатися навіщо це, але ми не переймалися, перекусили і рушили екскурсією узбережжям.

Морський їжак - узбережжя Чорногорії їми буквально усіяно.

Морський їжак – узбережжя Чорногорії їми буквально усіяно.

Щодо  пляжів. Переважна більшість пляжів безкоштовна – плавай скільки заманеться! Завжди були цівілізовані перевдягальні і прісний душ!  Плата  береться лише за користування жезлонгом або іншим пляжним реманентом. Вода дуже солена порівняно із Чорним морем. Увага! Поза меж пляжу слід бути дуже обережним. Вперше залізши у воду на “нецивілізованому” пляжі у Будві я боляче наступив на кілька таких штук, потім довго виймав голки з ноги і мазав йодом – не дуже приємна робота я вам скажу- так що будьте уважні!

У другий день наша подорож пролягала узбережжям від Будви і аж до Бару, із заїздами і купанням на пляжі Светі-Штефан, та Петровац.

Вузькі вилички старої Будви

Вузькі вилички старої Будви

Приємо пересуватися вузькими вуличками  староих кварталів Будви, Котора чи Герцег-Нові. Старовинна,  купа ресторанчиків і крамничок із сувенірами. Водночас ткт як і багато слоліть тому – живуть люди.

Стара Будва - Фортеця і море поруч

Стара Будва – Фортеця і море поруч

Стара Будва - Фортеця і море поруч

Стара Будва – Фортеця і море поруч

З фортеці Старої Будви відкривається надзвичайний краєвид на пляж, місто і на мис замку “Морген”, де ми напередодні ночували.  Ці  краєвиди є чи не основними візитівками країни. Вхід до фортеці коштує 2 евро і приємна гарна дівчина видає вам квиток, який водночас є листівкою із виглядом замку, яку ви можете надіслати додому.

Музей історії Чорногорії - бібліотека

Музей історії Чорногорії – бібліотека

Дуде спобовався мені внутрішній музей – бібліотера історії Чорногорії. Шикарно облаштована під бібліотеку кімната – обставлена книжковими полицями, створює надзвичайний шарм.

Казковий острівець у Герцег-Нові

Казковий острівець у Светі-Штефан

Казковий острівець у Светі-Штефан

Казковий острівець у Светі-Штефан

Не проминули ми і славнозвісний Светі-Штефан. Приїхали туди песь по обіді. В’їхати прямо на пляж на велосипедах нам не дозволила охорона – прийшлося цивільно припаркуватися на спеціальній мото-вело стоянці (охороняємій). Я відразу ломанувася на острів, але прямо на перешійку стоїть столик, за яким сидить дівчина і поряд пару охоронників. На мій запит мол “Мей ай пасс то зе ійленд?” а почув “Соррі, ноу! Ітс а пріват хоутел!”. Так шо милувалися красою острівних будиночків ми з пляжу. Пляж дуже гарний, ми десь півтори години відмокали і дурачились. Потім Приємно ополаскувалися в прісному душі. Навколо пляжу гарний залений парк.

Наш перший тонель

Наш перший тунель

Шлях до Бару пролягав через перший великий перевал, щоб осилити який по жарі якій – довелося трохи пропотіти. Та перший тунель “Хай -нехай” – Все це ніби попередження того, який шлях нас далі чекає. В Бар ми добрались під вечір, встигли скупатися, подивитися на великі і малі кораблі, сфоткати захід сонця.

Бар. Стоянка яхт, та пляж

Бар. Стоянка яхт, та пляж

Зробити групове фото біля паравозіка на залізничному вакзалі. Наш потяг на Майковац виходив дуже рано, тому місце ночівці ми обрали дещо несподіване – прямо в 500 метрів від вокзалу між рейками. На наші намети з вікна тепловозів іх подивом дивилися місцеві залізничники.

Старий паровозік на вокзалі

Старий паровозік на вокзалі

Зранку купили квитки. Вартість квитка Бар-Майковац коштує 6 Евро + 4 Евро провоз велосипеда. Вагони всередині дуже зручні і комфортні, працює кондиціонер – Європа. До Майковаца потяг карколомно кружляє горами, тунелями, акведуками і мостами над прірвою – тільки встигай виглядати у вікно.  Виходити довелось дуже швидко, так як потяг стоїть мало, а зворотній зв’язок між кондуктором та водієм потягу заключається в перекрикуванні останніх.

Потяг європейського класу

Потяг європейського класу

Дорога уздовж Тари – це просто Казка. Я давно не відчував нічого подібного. Майже без набору висоти, дуже мало машин, і офігезний асфальт, сонце, гори і неймовірно блакитна Тара!

Типова дорога уздовж Тари

Типова дорога вздовж Тари

У містечках біля магазинів траплються такі плакати. Вони популяризують здоровий спосіб життя та еко-фестиваль, на який ми попадемо у Жабляку. Фізіономія Козла мені дуже припала до душі.

Спортивний еко-фестиваль

Спортивний еко-фестиваль

Безліч таких тунелей не тільки захоплюють подих, а й вимагають великої уваги – через постійні каменепади. В один із таких раптових каменепадів ми випадково потрапили – і перечікували небезпеку стоячи під скелею.

Гарно і небезпечно

Гарно і небезпечно

Я довго не міг втриматися від спокуси скупатися. Вода холодна, але нас це звичайно не зупинило. Потік води дуже стрімкий, глибина часом сягає 10 метрів. Ближче до мосту траплялися рафти, на яких туристів сплявляють річкою.

Бірюзова Тара

Бірюзова Тара

Кінцевою точкою перед підйомом на плато є славнозвісний Міст Джурджевича. Збудований ще у 1937р., який довгий час був єдиною транспортною артерією, що з’єднувала південь і північ країни. Висота мосту 150 м, він має п’ять арок і загальну довжину 370 м. На фоні мосту видно велику лісову пожежу – що є, нажаль, досить поширеним тут явищем в літню пору року.

Міст Джурджевича

Міст Джурджевича

Найбільшою проблемою виявився підйом від мосту до Жабляка.  Таку кількість серпантинів було відверто не просто витримати, і вже під вечір я не дуже впевнено тримався на ногах – але спишемо все те на жару 😉

Непростий підйом на перевал

Непростий підйом на перевал

Ночівля і подальші три дні ми провели в Жабляку – провенційне затишне містечко, зимою гірськолижний курорт місцевого значення. Ми ночували у кемпі kampkodboce – дуже зручне місце з усіма зручностями: кухня, душ, туалет і безкоштовний Вай-Фай. До того ж не дорого – усього по 2 Евро з Людини! Рекомендую!

Кемпінг  http://kampkodboce.me

Кемпінг http://kampkodboce.me

Перший день у Жабляку ми присвятили екскурсії навколо містечка. На диво у горах на шляху до оглядового майданчика на р. Тару дорога також була ідеальною, а краєвиди заслуговували того, щоб я зупинявся і фоткав.

Жабляк околиці

Жабляк. Околиці

З верху видно усе: гори, вода і блакитне небо!

Жабляк панорама на Тару

Жабляк. Панорама на Тару

Вся територія навколо Жабляка і далі називається наіональним парком “Дурмітор”. І це правильно – таку красу варто берегти. В оті гори, що на горизонті, ми збираємось завтра зранку.

Найвищі гори Дурмітора

Найвищі гори Дурмітора

Неподалік від міста розташоване мальовниче озеро Чорне, або як по місцевому “Чорне язєро”. Вода дуже прозора, зеленувато-блакитного кольору. Ніхто не заважає купатися. Але так як вода холодна – у нетренованих моржів  довгих запливів не вийде.

Жаболяк. Чорне озеро

Жаболяк. Чорне озеро

Навколо всього озера проходить просто ідеальна пішохідна доріжка, вимощена гранітними брилами. Велосипедисти по ній також пересуваються, хоча інколи й таким чином.

Навколо Чорного озера

Доріжка навколо Чорного озера

Рано-вранці, залишивши всі речі і велосипеди у кемпінгу ми рушили на сходження на найвищу точку Чорногорії – Боботов-Кук. Цей день якраз співпав із початком  арт-еко-фестивалем. Ми буди здивовані зустрівши на галявині справжнього! трансформера!

Оптімус Прайм вживу

Оптімус Прайм наживо

Шлях від нашого базового табору до вершини чималий, десь 5-8 годин і пролягає через декілька перевальчиків. “Ледачі” піднімаються за 2-3 години одразу з дороги через перевал “Сідло”, але тоді вони не бачать всієї краси навколишніх гір. По дорозі ласуємо малиною, поричками та чорницею. Чим вище – тим красивіше. По середені маршруту є колиба, і баранці поруч пасуться, можна придбати овече молоко і сир – що ми і зробили. Молоко дуже жирне, а сир смачний.

Боботов-Кук. Краєвид

Боботов-Кук. Краєвид

Після перевалу підйом на саму вершину досить стрімкий. Потрібно трохи дертися під гору вже за допомогою рук. Альпіністського спорядження непотрібно, але  триматися за каміння варто міцніще.

Боботов-Кук. Підйом

Боботов-Кук. Підйом

І ось  вона вершина висотою 2523 м. Вище за Говерлу – видно все навкруги включно із дорогою, де нам завтра їхати. Окрім нас на гору вилазило також чимало іншого народу.  Багато європейців.

Боботов-Кук. Вершина

Боботов-Кук. Вершина

На спуску настрій піднімає отака тваринка, причому рухається вона по великим камінюкам набагато швидше за нас! Дуже компанєйська.

Боботов-Кут. Дикі звірі на перевалі

Боботов-Кут. Дикі звірі на перевалі

На зворотньому шляху вирішуємо попасти у велику Льодову печеру (“Лядова Печіна”), щось схоже на “Тетянин грот” у Криму, але трохи більше за масштабами. У саму нижчу точку гроту не спускаємось – лід, дуже слизько і стрьомно, а мотузки не маємо. Милуємося льодовими сталактитами здалеку.

Шлях до Льодової печери

Шлях до Льодової печери

Наступний день ми мали залишити Жабляк і переїхати трохи на захід через Перевал “Сідло”.  Цікаво, що ті карти, які я мав в GPS – трохи застарілі. Чорногорія за останнє десятиляття набудувала цілу мережу нових якісних доріг, і пересуватися по ним велосипедом дуже зручно і швидо. На “не асфальт”  ми виїжджали під час всієї подорожі лише декілька раз!

Через весь перевал іде ось така вузенька дорога, яка огинає всі гори. Справа, як правило, прорубана скеля, а зліва – спуск у долину.

Довга дорога на перевал "Сідло"

Довга дорога на перевал “Сідло”

Як розминуться тут, скажімо, 2 великі автобуси із пасажирами залишилось для мене загадкою.

Типовий краєвид дороги в горах Чорногорії

Типовий краєвид дороги в горах Чорногорії

Спуск з перевалу супроводжувався такими серпантинами – їдемо “з вітерцем” і радіємо  (як добре, що ми спускаємось, а не піднімаємось).

Безкінечний серпантин

Безкінечний серпантин

Чорногорія відома своїми футболістами, гравцями у водне поло і… баскетболістами?

Суворі баскетболісти Чорногорії

Сурові баскетболісти Чорногорії

Трохи нижче починаються свіжевикошені поля і місцеві поселення з колоритним автотранспортом. Насправді в Чорногорії машини здебільшого нові і європейські, однак зустріти в селі старезну, але працюючу! “колимагу” теж не рідкість.

Мінікупер на фоні гір Боснії в Герциговини

Мінікупер на фоні гір Боснії та Герцеговини

Нарешті ось воно! Водосховище. Ціле озеро Піва! Я не втримався і подерся на скелі крізь кущі і дерева, щоб зробити таку панораму. Лізти довелося довго, так як велика кількість зелені затуляє краєвид, аж ось скельний пік, дряпаюсь нагору – все аж заворожує, воно таки того варте! Ніби з якогось фантастичного фільму Камерона.

Півське водосховище, перший погляд

Півське водосховище, перший погляд

Щасливий автор.

Автор щось показує пальцем

Автор щось показує пальцем

Спуск до самого водосховища відбувався через серпантини із тунелями. Спускаємось десь годину. Останнім є тунель-розвилка – ціла арочна споруда , навіть вікно прорубане. Зустрічаємо ще велосипедистів, вони їдуть вгору, показуємо дорогу, і думаємо собі скільки ж це їм отак на гору пілякати…

Лабіринти тонелів

Лабіринти тунелів

Вечоріє. Рухаємось прорубаною в скелі дорогою уздовж водосховища в сторону дамби. Скільки це ж зусиль і людської праці вкладено! Просто не віриться що така невилика країна може собі дозволити спорудження таких доріг. Виїжджаємо з одного тунеля і вїжджаємо відразу в наступний. Ось і дамба! Дамба Мратіньє вражає своїми масштабами та міцю. Висота дамби більше 200 м. Нас просять не фотографувати, але вже запізно – ми встигли нафоткатись. 🙂 У воді видно зграї великої риби, яку ніхто не ловить. З іншої  сторони – також в скелі, прорубана стара дорога, яка вже встигла порости мохом. Такий антураж ніби зараз звідти вийдуть Фродо із Гендальфом та й підуть собі далі до логова Саурона.

 

Дамба Мратіньє близько 200м.

Дамба Мратіньє (близько 200 м)

Повертаємо в зворотній бік – на Плужине. Захід сонця на водосховищі – теж незабутнє видовище.

Захід сонця на Півє

Захід сонця на Півє

В Плужиному кемпінг довго шукати не прийшлося, нас відразу перехоплює якійсь дядечко і веде на свою “Поляну”. Дуже розхвалює свої апартаменти. Місце і справді шикарне, прямо у його садку.  Поруч спуск до пляжу. Ми купаємось, варимо компот із зібраних навколо наметів слив, яблук та грушок. І до пізнього вечора дивимось на зірки, прокручуючи подумки сьогоднішній насичений враженнями день… Ось його визітівка:

Табір "Evergreen"

Табір “Evergreen”

Наступного дня нам потрібно було добратися до Нікшича, відомого своїм пивзаводом із всесвітньо відомими марками пива “Елень” і  “Нікшичко” (останнє, до речі, неймовірно смачне, хоч і найдешевше). Цей багатовистражданий шлях я не можу відтворити у фотографіях, було дуже спекотно і половину дня дорога йшла вгору. Зустрічаємо пару велосипедистів з Нової-Зеландії, які подорожують Євпропою вже декілька місяців! В цей день наші обличчя відтворювали трохи щастя хібашо під вечір, після піцерії в Нікщичі і купання в Сланському озері. Вода в озері дуже чиста і прохолодна, багато риби. Вночі до нас чіплялися  місцеві коти, які навіть помітили один з наших наметів.

Озеро біля Нікшича

Сланське Озеро біля Нікшича (ночуємо)

Дорогою до моря теж прийшлося трохи покрутити, але вже менше. Згори Боко-Которська бухта виглядає насправді масштабно. Знайомимось із німецькими байкерами, які любязно нас фотографують і обіцяють вислати фото. Питаю у фріца чи не жарко у “шкірянці” – каже що “дуже жарко, проте безпечно”.

Боко-Которся бухта з перевалу

Боко-Которська бухта з перевалу

Після спуску до води із звуком “Пшшшш” занурюємось у прохолоду… так проходить з десяток хвилин, доки не охолонемо.  Місце нашого табору на останні три дні знаходимо неподалік – прямо на березі затоки. Теж є душ, зручності і головне – доступ до моря! Прямо біля палатки ростуть деревця із інжиром, яким ми час від часу ласуємо. Навколо табору росте у великій кількості також чорниця, зустрічаються й інші ласощі.  За вартість проживання прийшлося торганутися. Наглядач табору скинув пару євріков коли я сказав що “може поїдемо ще, і пошукаємо кращі місця” – так що торгуйтеся. Поруч жили поляки, чехи та німці.

Наш табір біля Моріньї

Наш табір біля Моріньї

Остані пару днів ми просто відпочивали, купалися, їли піццу і каталися навколо бухти. Навколо всієї Боко-Которської бухти іде дорога, здебільшого прямо біля моря,  і в місцях віддалених від великих містечок – народ із задоволенням займається спортом, бігає і катається велосипедами. Їсти ми купляли в супермаркетах, зокрема місцевої мережі “Воллі”. Ціни помірні, щось дешевше ніж у нас – щось дорожче. Продукти якісні, зі всієї Європи. Молоко Хорватське, консерви Сербські, печиво – Боснійське.

Дорога навколо Боко-Которської бухти

Дорога навколо Боко-Которської бухти

Фактично навколо бухти “що не хата – то музей”.  Старовинні будиночки, зелень. Навколо  приватні готелі або ресторани, відразу поруч приватний міні-пляж із лодочками, на яких мабуть можна покататися.

Причал Боко-Которська бухта

Причал Боко-Которська бухта

У Чорногорії багато старовинних монастирів, найвідомішим із них є “Скельний” у центрі країни, але ми туди не заїжджали.

Костел на березі бухти поблизу Прсана

Костел на березі бухти поблизу Прсана

Найбільшим містом у бухті є Котор. Ми помилувалися набережною і потім погуляли вузькими вуличками його старого міста.

Пристань в Которе

Пристань в Которі

Котор старе місто

Котор старе місто

В останній день лишили вєліки в таборі та поїхли автобусом за сувенірами в Герцег-Нові.

Герцег-Нові старе місто

Герцег-Нові старе місто

Власне Герцег-Нові запамяталося замком із сувенірними крамничками і базаром, який працює лише до обіду, на якому ми ледь втигли купити сир у дорогу.

Герцег-Нові шукаємо сувеніри

Герцег-Нові шукаємо сувеніри

Рано вранці рушаємо до аеропотру на Тіват. Від Каменарі на інший берег бухти постійно курсує паром. Для пішоходів –  безкоштовно, а велосипедистам потрібно заплатити за квиток один Євро.

Квиток на паром

Квиток на паром

Востаннє дивимось на гарну бухту.

Паром - їдемо в аеропорт

Паром – їдемо в аеропорт

В Тіваті  пакуємо велосипеди і не без пригод рушаємо на посадку. За велосипеди з нас знову ніяку оплату не взяли – проканало як вантаж, або вони нехотіли заморочуватися із 4-ма велосипедистами. Спочатку мене не пускали через малюсіньку пляшку вина – але врешті решт пропустили. Потім Володьку довго тримали через “кусаки” – плоскогубці, які він забув здати у багаж. Нарешті все добре – вилітаємо. Милуємося з літака місцями, які ми пару днів назад долали крутячи педалі. Не встигаємо перекусити, як рідна Вінниця зустрічає нас теплою соняшною погодою. І не тільки погодою. Паспортний контроль затягнувся на півтори години! А потім посажири забирали свій багаж з місця його видачі, а саме – прямо в холі аеропорту “Гавришівка”, де він (багаж) був безладно розкиданий на пильній підлозі. Да, нашому аеропорту є ще над чим працювати, бажаємо йому постійної роботи і процвітання.

Додаю трек, яким ми планували їхати – у форматі *.KML (для Google Earth), і який ми фактично повністю проїхали.

Трек подорожі Чороногорія 2012

 

Трек подорожі Чороногорія 2012

Трек подорожі Чороногорія 2012

Чорногорія мені дуже сподобалася. Із цікавих місць, де ми не побували, це хібащо: узбережжя Скадарського озера, національний парк Ловчен із столицею Цетінє, а також цікаві місця на півночі країни, Плевля зокрема, ще на листівках я бачив якийсь великий водоспад, але не зрозумів де це він є.  Але це буде вже наступна подорож…

 

А от наддетальний звіт від Олі, із точністю до дня, можна переглянути тут:

Вело Чорногорія 2012 – День 1

Вело Чорногорія 2012 – День 2 – Морське узбережжя

Вело Чорногорія 2012 – День 3- На зустріч горам

Вело Чорногорія 2012 – День 4 – Каньйон Тари

Вело Чорногорія 2012 – День 5-Боботов Кук

Вело Чорногорія 2012 – День 6 – Сєдло та Півське озеро

Вело Чорногорія 2012 – День 7 – Дорога на Нікшич

Вело Чорногорія 2012 – День 8 – Ми їдемо до моря!

Вело Чорногорія 2012 – День 9 – Бока Которська і не тільки

Вело Чорногорія 2012 – День 10 – День відпочинку

Вело Чорногорія 2012 – День 11 -Завершення подорожжі

 

Дуже приємно згадувати такі  подорожі, і хочеться ще:)

Слідкуйте за новинами!

 

5 Responses to Чорногорія. Подорож велосипедами – очима пересічного українця

  1. seka

    Мала! Дуже дякую. Завдяки твоїм корисним порадам я відкрив для себе існування такого тега як “Read more…” (Читати далі) 🙂 Хоча ніколи не звертав увагу на ту непремітну кнопочку.
    Тепер Великі за обємом публікації і справді буду ховати на ним.

  2. julatik

    Є щось в таких “запізнілих” звітах, завжди цікаво що саме згадає (виділить) автор в першу чергу. Тому тут дуже доречний вислів “краще пізно ніж ніколи”.

    і ще невеличка пропозиція… може варто сховати більшу частину посту під “читати далі” (чи як там воно) з головної сторінки, а то дуже довго скролити, щоб переглянути старіші записи 😉

  3. seka

    Та дякую. Але слід, якщо й писати, то відразу після подорожі – бо відчувається що багато моментів я вже й встиг підзабути.

  4. Мала

    Новий Рік таки творить чудеса. От нарешті надихнув Сєку на звіт. Сподіваюсь, завершення доведеться не довго чекати. Натхнення тобі!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*