browser icon
You are using an insecure version of your web browser. Please update your browser!
Using an outdated browser makes your computer unsafe. For a safer, faster, more enjoyable user experience, please update your browser today or try a newer browser.

Велопохід Гранітно-Степовим Побужжям (2-4 травня 2010)

Posted by on 29 Березня 2015

Велопохід Гранітно-Степове Побужжя (2-4 травня 2010)

Гранітно-Степове Побужжя – один з найкрасивіших в Україні ландшафтних парків, в основі якого лежить центральна ділянка Південного Буга між містами Первомайськ (на півночі) та Южноукраїнськ (на півдні). “Парк” містить безліч чудових степових та лісових краєвидів, а також височенних гранітних скель уздовж течій великих і малих річок притоків Південного Буга.

До місця добиралися поїздом. Причому їхати довелось в купейних вагонах, провідник був не зовсім тверезим, тому виникли деякі проблеми. (але питання вирішили – виявляється в одне купе можливо розмістити 7 упакованих велосипеда і при тому досить комфортно виспатись)


Наш маршрут із самого сходу сонця спочатку пролягав від Первомайська до музею Ракетних військ стратегічного призначення. Дуже колосально і пізнавально. Музей, шахти і ракети вражають своїми масштабами. Ось куди йшли народні гроші! Після екскурсії питаю дівчат що найбільше сподобалося? Отримую неочікувану відповідь: “Сподобалася холодильна установка для охолодження електроніки, бо вона досі працює!” (Екскурсовод нам її вмикав і вона хвилину голосно ревіла лопастями великих вентиляторів)




Далі ми їхали у зворотному напрямку назад до Первомайська, сухо, дорога нормальна вкатана. Ще дома на, космічних знімках Гугл-Еарса нас здивували правильні величезні круги на полях – ними виявилися великі механізми для поливу полів – закріплені в центі і які рухаються по колу за рахунок струменів поливної води!

Натрапляємо на мальовничу речушку, по якій сплавляються на байдах туристи, вітаємось. В обід перекус і сон у тіньочку.


Під вечір першого дня доїхали до місця щорічного паломництва спортсменів-водників з усієї України і не тільки – селища Мигія на Бузі. Тут розташовано декілька каскадів порогів різної категорії складності, які притягують любителів покатамараніть, порафиіть, покаячіть, або в решті-решт – поматраснічать. Фотографуємось на фоні бурлячої води, та робимо групове фото зі скелі прямо навпроти великого порогу. Далі з годинку просто насолоджуємось краєвидом і спостерігаємо за подоланням порогів на різних типах плавзасобів – від модних каяків, до банального надувного матрацу. Заздримо.

Проїхавши ще трохи вздовж берега, повз блакитне таємниче і гарне радонове озеро, робимо стоянку. Засинаємо під шум води.





Ранком вирішуємо рухатись уздовж берега. Утоптана веолодоріжка місцями упиралася у гранітні глиби прямо над водою, тому пару раз вєли приходилось переносити. Коли поповнювали запас води у одному із сіл, бабця радісно повідомила: “Бачила вчора людей на мосту – кидають на мотузочку у воду за 75 гривень!”;. Десь під обід під’їжджаємо то високого мосту над Бугом – народ з Одеси і справді займається роуп-джампінгом. Дивимось як вперше стрибає якась дівчина – бажання стрибати у нас чомусь пропадає. Поряд знайшли чудовий лісочок, обідаємо і купаємось.

Після обіду наш шлях перетинає речушка, яку ми із задоволенням долаємо “вбрід” – купа радісних і позитивних емоцій, освіжає.

Весь день мріємо про: “Хочу кислого молока”. Під вечір зупинилися в селі щоб затаритись водою і винцем з місцевого сільпо. Хлопці несподівано і безвозмєздно “пробивають” у найближчій хаті півлітрушку бажаного КИСЛОГО МОЛОКА, а згодом і другу – жадібно випиваємо і дякуємо.

Проїжджаємо повз дачний масив – на вигляд класичні добре ухожені “совєцькі” дачі, ніби десь поруч була машина часу.

Ночуємо на гарній поляні біля річки. Палимо багаття, купаємось.





Ранком піднімаємось від річки до дороги – поруч гранітний кар’єр і за сумісництвом – тюряга. Швиденько долаємо КПП, страж воріт дивується як ми сюди змогли потрапити і просить швиденько проходити бо: “Щоб начальник не побачив”.

В’їжджаємо до Южноукраїнська, все строге, “сурове” – це ж місто атомщиків! Натрапляємо на місцевий меморіал слави і за сумісництвом музей військової техніки. Усе гарно розміщено і пофарбовано. Тетєнька просить не вилазити на експонати. Ми так і робимо – ми ж не дикі. Фотографуємось біля танків ракет і гелікоптерів. Затарюємся соком і провізією у магазині.



Проїжджаємо повз Южноукраїнську Атомні станцію – трохи трохи жутковаті відчуття. Тут трапляється наш другий прокол – продовжуємо милуватися станцією загоряючи на теплопроводі біля головної автомагістралі. Поки ремонтуємось нам радісно сигналять авто, що пролітають повз.

Беремо напрямок на Трикрати а далі на Актове.

Тут проходить русло річки Мертвовод – за багато тисячоліть вода прорила величезний каньйон. Гранітні скелі спадають із височини до самої води – вражаюче. Річка утворює багато невеличких плес і водоспадиків, біля води росте аїр. Краєвид незабутній. Хто хоче і не боїться назви – купається ;).

Перекус і поспішаємо до Вознесенська. Вирішуємо скоротити маршрут і рухатися трасою – запізнюємося на потяг.





Кількість учасників: 11 (спортсмени новачки та любітєлі)

Кількість днів: 3 дні.

Усього намотано: 170 км.

Середня швидкість: 17 км/год

Кількість проколів: 5 дір.

На колесах: 17 годин (приблизно)


Більше фото тут:
http://seka.io.ua/album354410

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*