browser icon
You are using an insecure version of your web browser. Please update your browser!
Using an outdated browser makes your computer unsafe. For a safer, faster, more enjoyable user experience, please update your browser today or try a newer browser.

Туреччина. Узбережжям Анталії і Лікійською тропою з велосипедами (жовтень 2014р).

Posted by on 15 Листопада 2014
Набережна Фетіє

Набережна Фетіє

Літо 2014 року пролетіло непомітно а бажання подивитися нові світи нікуди не поділося, ба під осінь навіть посилилося. І на початку жовтня, коли я вже майже почав мастити лижі на сніг – мені прийшов е-мейл від Сергія, з яким я раз катав влітку, з пропозицією таки махнути в Туреччину – і я трохи подумавши погодився.

Ідея поїздки зародилася ще весною в горах Грузії, де я познайомився із львів’янами які дуже розхвалювали дану місцину. Спочатку це мав були піший похід невеликою ділянкою Лікійської тропи і декілька днів матрасу на узбережжі моря. Сергій все ж таки переконав мене саме на вело-формат, ну да ладно. Туреччину я собі уявляв як слаборозвинену гірську мусульманську країну із поганими ґрунтовими дорогами і субтропічним кліматом. Під кінець поїздки я трохи змінив своє уявлення.

Авіаквитки ми без проблем придбали через Інтернет. Wizzair чомусь в Анталію перестав літати, для чартерів вже був не сезон, в МАУ і Пегасус нам не сподобалася загальна вартість (треба було в них завчасно квитки брати) і ми несподівано обрали Turkish Airlines зі Львова. У туркіша дуже смачні параметри по багажу – до 40кг! ваги і необмежена кількість місць! Єдиний нюанс – велосипеди офіційно провозять платно, по 15 Евро в одну сторону. Десь на велокиєві ми побачили пост про перевезення велів Туркішем “Перевіреним єврейским методом”, коли рами кладуться в одну торбу, колеса в іншу, а на питання контролю “Що ви везете? Це точно не велосипеди? Ви знаєте того громадянина із торбою?” слід відповідати відповідно “Веземо вело-комплектуючі. Та точно – бачите коліс немає! Вперше його бачу!”. От ми вишили даний метод і випробувати 🙂

 

День 0

Пакуємо велосипеди

Пакуємо велосипеди

На Туреччину зібралося троє: Я, Серега і Тато в останній момент вирішив приєднатися. Львів зустрів нас холодом і мрякою. Ми без проблем пройшли контроль і завантажились у літак. Вели пройшли на шару!, хоча один з трьох вєлів був явно велосипедом із рулем і колесами.

На сайті Туркіша, при купівлі квитка був розділ “Miles & Smiles” де пропонували обрати що ти їстимеш протягом польоту. Список був для мене якійсь дивний і містив пункти типу  “вегетаріанське харчування”, “для діабетиків”, “морська їжа”, і т.п. Найбільш безпечним мені здався пункт “Фруктовий перекус”, що я і обрав боячись залишитися голодним. Яким же було моє здивування коли всім нормальним людям принесли булку із м’яском і салатиком, а мені – персональний банан, водичку і трохи кубиків фруктів, прям як якійсь мавпочці. Мабуть не треба було той пункт зачіпати… Швидка пересадка в Стамбулі і о, щастя – на внутрішніх рейсах всіх годують однаково – гамбургерами.

Фруктовий перекус

Фруктовий перекус

Босфор, міст

Босфор, міст

Вечірня Анталія зустріла нас теплою погодою і… загубленим багажем. Пропав один із вело-баулів. Сервіс-центр Lost&Found виявив що він якимось чином полетів собі до Москви і гуляє зараз десь по Домодєдово. Халепа. Турки обіцяють що багаж приїде вранці. Ладо, збираємо велосипеди, коробки і вело-чохли ховаємо під пальмою прямо біля аеропорту (видно на треку) і ідемо ночувати у найближчий лісок. В лісі, як і надалі по маршруту, поза дорогою повно колючок. На ґрунті слід бути дуже обережним щоб не пробитися.  Поруч прямо уздовж дороги ночують машини, мабуть стоянка в аеропорту не з дешевих. Гарно, тиша… аж раптом прямо над головою злітає літак – поруч злітна смуга, і так всю ніч. Але ми заморені засинаємо.

Проїхали зовсім трохи кілометрів 2-3.

Трек. День 0

Трек. День 0


День 1

День почався з не дуже приємної звістки – загублений багаж з Московії не приїхав, але турки мамой клялися що вечором він буде. Блін, ну ладно. Значить поки знайомимось із містом і шукаємо газ.  Газ в різьбових балонах в Анталії ми шукали через Інтернет, його без проблем можливо придбати в магазині Tibet Outdoor що недалеко від старого міста. Ціна балона адекватна, 15 лір за маленький і 30 за великий. І навіть коли магазин зачинений, або навіть уночі, ви без проблем зможете купити газ в будочці у таксистів що навпроти магазину – хазяїнспеціально залишає їм балони.

Щодо обміну грошей. Валюту без проблем можливо поміняти будь-де в країні. Але самий вигідний курс в поштових відділеннях які є в кожному невеликому місті. В Туреччині надзвичайно багато туристів з Німеччини, в сезон вони толпами ходять Лікйсьою тропою. Але і в жовтні в курортних містах та біля об’єктів старовини їх чимало. Також багато росіян. В готельних містечках окрім інших прапорів частенько трапляється і наш жовто-блакитний. Кількість відпочиваючих з України тут мабуть на місці 3-му або 4-му, але це переважно всі матрасники. Ціни на продукти в середньому трохи вище за наші, відсотків на 20-30%, але судячи із теперішнього росту цін, думаю ця різниця скоро буде мінімальною.

Дизайн у старому місті

Дизайн у старому місті

Анталія справила надзвичайно приємні враження. Насамперед це надзвичайно гарне і прибране місто. Кругом таблички англійською і німецькою. Щодо плюсів з  велосипедної точки зору – уздовж усього узбережжя тягнеться чудова велодоріжка. Там де її явно не має – завжди буде чудовий тротуар із плитки.Тут взагалі тротуарна плитка чомусь  вважається дешевим варіантом асфальтування. Між узбережжям і дорогою тягнеться нитка зелених парків: екзотичні дерева, зелена травичка, фонтани, якійсь фігури,  красота одним словом.  Що цікаво, кругом по коліям там де ходить трамвай – також намальована велосипедна доріжка ))) хоча нею не нехтують і мотоциклісти і навіть автомобілі.

Велодоріжка уздовж моря

Велодоріжка уздовж моря

Одним із цікавих об’єктів у центрі міста є каскад Дюденьких водоспадів, останній з яких падає прямо  зі скелі у море. Над водоспадом постійно сідають літаки у сторону аеропорту. В не сезон вони курсують частіше ніж у нас маршрутки на вокзалі.

Дюденські водоспади

Дюденські водоспади

Вечором повернулись до аеропорту – баула досі немає і “може буде завтра”. Із гнівними почуттями щодо турецьких авіаліній ми збираємось їхати вже без частини речей, але вже затемно вирішуємо ще раз сходити в центр Lost&Found набрати  води в дорогу і наші торби (через невизначену кількість часу)  підвозять на возику!!! Ура, їдемо!

Третій раз долаємо весь денний маршрут узбережжям, виїжджаємо за місто на трасу. Тротуар тягнеться дуже довго за містом. Піднімається сильний зустрічний вітер, трохи дощить. На карті знаходимо великий занедбаний кемпінг, в який заходимо в 12 ночі – пусто. Грюкаємо в якійсь сарай – виходить заспаний турок. Оглядає нас і каже: “Твенті”. Ми питаємо “за всіх?” – турок показує палець (за одного тіпа). Ми питаємо “Лір?” – турок крутить головою “Евро-евро”. Даа… німці їх трохи розбалували. Нашому обуренню не має меж, кажемо що у Європіне має таких цін. Турок схаменувся і каже що наплутав, і що ціна вже в Лірах. Ми пробуємо сторгуватися на 10 лір – відмовляється. Ми демонстративно розвертаємось і їдемо далі, згодом знаходимо надзвичайно чудове місце під намет із краєвидом на порт.

Щодо кемпінгів. У цю пору року вартість перебування коливається в межах 10-15 лір з людини із власним наметом. У вартіть входить  місце, вода, душ (як правило кімнатно-теплий, нагрітий вдень сонечком), туалет і Wi-Fi. Газ і кухні я ніде не бачив. За шведський стіл на кухні та інші “сервіси” потрібно доплачувати.

 Проїхали кілометрів 90-100 (на треку катання цілий день по Анталії відсутнє). Підйоми відсутні. Сильний зустрічний вітер. Мряка.

Трек. День 1

Трек. День 1

 

День 2

Встали пізно, як загалом надалі і вставали 😉 і рушили у сторону каньйону Гейєнюк. По дорозі було 3 тунелі у горах і декілька коротких, але дуже потужних злив. Ми декілька раз встигли намокнути і висохнути.  До каньйону прямо з траси веде чудова дорога вимощена плиткою кругом вказівники німецькою, англійською і ламаною кирилицею. Селище Гейєнюк славиться своїми садками. Гранати, апельсини, мандарини, різні фрукти. Ми трохи накупили ваги в місцевих селян, і зробили чудовий салатик, смакота! Надалі ми майже всю їжу по дорозі рвали прямо з дерев 😉

Гранати

Гранати

На вході стоїть шлагбаум і будка, треба платити. Вартість проходу 5 лір. Найцікавіше те, що Лікійська тропа якраз бере початок з каньйону, звертає і іде у гори, а будка поставлена спеціально перед тропою. Тобто якщо ви навіть не маєте в планах дивитися красоти а просто хочете пройти – вам прийдеться заплатити, або відгавкатись, або шукати обхід по колючках – таке ми бачили не один раз, на жаль.

Goynuk ticket

Goynuk ticket

Каньйон перевершив усі мої сподівання – блакитні озера, гроти і скелі. Внизу з мотузок зроблено різні повітряні парки і містки, є 2 класних троллея із простою системою гальмування – пружинкою. Можна покатати на джипах, квадроциклах і ще бо зна на чому. На веліках по каньйону пускають лише у шоломах! У нас одного не було – мусили іти пішки. Зараз усе це не працює – не сезон, людей дуже мало.

Таємнича печера

Таємнича печера

Каньйон Гейєнюк

Каньйон Гейєнюк

Родзинкою усього є звичайно верхня, вузька  частина каньйону залита водою. Колись, кажуть, всюди вхід був вільний, зараз – на платній основі в 25лір, торгуватися не хочуть. Але каньйонінг насправді того вартий! Дають драний неопреновий костюмчик, шолом та спасжилет, далі роби що тобі заманеться і скільки заманеться часу.  Вода холодна, тому дуже довго не заманеться 😉 Спочатку метрів 30 треба проплисти бо глибоко, далі майже всюди можна іти ногами по дну. Височенні нависаючі скелі покриті зеленню, каміння, водоспади. Форель гризе відкриті частини тіла. Далі другого великого водоспаду лізти без мотузок не наважилися. На зворотньому шляху натрапили на русалок з Маскви. Схоже що в сезон тут каньйоніт більше людей ніж на Вишенському озері влітку.

Русалки

Русалки

Вихід з каньйону

Вихід з каньйону

З каньйону катилися бадьоро і радісно. Курортне місто Кемер – переповнене готелями різного рівня і пошибу не справило особливих вражень, магазини із китайським барахлом і реклама російською. Набережна нічогенька така. В етно-музей на півострів не пішли, вечоріло і пішов дощ. Під дощем знайшли місце під намет прямо біля міста. Спимо.

 Проїхали кілометрів 50-60, ще кілометрів 10 пішки. Підйоми відсутні. Хмарно, дощ.

Трек. День 2

Трек. День 2

 

День 3

Перший день який відразу почався із перевалу. Набір висоти і виїзд на трасу, далі тулимо по трасі аж до повороту на канатку Олімпуса. І наша подорож не була б такою повною і цікавою якби тут ми не зустріли Валентина. Валентин сам з Пітера і літає у Туреччину вже більше 20 раз, живе собі місяць в Кемері і кожного дня катає на циклокросі радіалки. Знає всі злачні місця навколо, знається на психології місцевого населення, знає коли і де працюють дешеві базари, і найголовніше – знає шляхи безкоштовного проходу в цікаві місцини. Зокрема він він нам люб’язно показав прохід до старовинного грецького міста Фаселіс 🙂 Місце цікаве із власним великим амфітеатром із виглядом на Олімпус, різноманітними старовинними банями та величезним римським акведуком. Колись місто успішно торгувало лісом по усьому Середземномор’ї, тому мало великий затишний порт, наразі це публічний пляж. Поруч у лісі є зручна туристична стоянка біля моря  де ми зустріли групу з Хмельницького.

Руїни церкви

Руїни церкви

Альтернативний шлях

Альтернативний шлях

Амфітеатр із виглядом на Олімп

Амфітеатр із виглядом на Олімп

Валентин дав нам зрозуміти що можна не боятися залишати свої речі без нагляду. Виявляється велосипеди і намети можливо без проблем лишати будь-де, ніхто з турків не позаритися на чуже! Злодюжки присутні лише у великих курортних містах і це як правило не турки.  Нам справді було дуже важко в це повірити.

Древній акведук

Древній акведук

Валентин також показав нам дорогу до гарного кемпа “Sundance Camp” прямо на берегу моря (вартість 15 лір, харчування як домовишся) а також пам’ятник Українсько-Турецькій дружбі. Пам’ятник “дружбі” на вигляд доволі двозначний як на мене. В Текірові ми мали побачити біля пляжу площу із великим літаком-легендою Douglas C-47 (його досі ще видно на гугл-знімках) але його виявляється вже встигли затопити біля найближчих островів – знов ж таки, в якості приманки для туристів-дайверів. 🙁 Поруч із площею ходить нудьгуючий хазяїн ще одного простенького кемпа (вартість 10 лір), нікого немає, пляж і готелі майже пусті, хоча вода не холодна, більше 15 градусів.

Монумент Українсько -Турецької

Монумент Українсько -Турецької “дружби”

Прощаємось із нашим другом. І вирушаємо мокрою після дощів ґрунтовкою уздовж моря. Дорога справжня, Лікійська. Краєвиди бомбезні, купа блакитних лагун і пустинних пляжів, трохи є перевальчики, але більш-менш їздабільно. Обганяємо і знайомимось із парою німців, після 10 хвилин розмови англійською виявилось, що дівчина з Дніпропетровська, яка давно вже живе в Берліні, там вийшла заміж. У сутінках стежка розчиняється на великому пляжі із промовистою назвою “Піратська бухта”. Знаходимо халабуду в якій ночуємо. Вночі пішов дощ і піднявся такий шторм що ми боялися якби халабуду не знесло вітром, але обійшлося.

Лікійска тропа

Лікійска тропа

Здобич

Здобич

 Проїхали кілометрів 40-50. В основному ґрунтовка. Невеликі перевали. Хмарно, вночі шторм.

Трек. День 3

Трек. День 3

 

День 4

Даний день можливо охарактеризувати одним основним словом – велопоносінг, гарний велопоносінг. Цілий день ми займалися тасканням вєліків і баулів на перевальчики і вниз, між скелями уздовж моря. Така вона ця Лікійська стежка підступна. Але були і приємні моменти. Дорогою нам трапились декілька неймовірної краси бухт із пустинними піщаними пляжами і величезними кактусами. В одній з них холодна річка впадала у тепле солоне море і ми не відмовили собі у задоволені контрастного купання. Перестріваємо мандрівників із Франції та Іспанії. Під вечір спускаємось у селище Чералі і натрапляємо на великий табір українських пішохідних туристів прямо на узбережжі посеред селища. Стаємо поруч.

Підйом

Підйом

Перенос

Перенос

Табір в Чералі

Табір в Чералі

Наші сусіди

Наші сусіди

Починає темніти і ми на розвантажених вєліках їдемо дивитися на “вогняну Хімеру” (гора Янарташ). Від Чералі це зовсім недалеко. На початку підйому стоїть табуретка на який сидить турок – продає квиточки (вартість 5 лір). Платимо, Лишаємо вєли і по незвично великих кам’яних сходинках піднімаємось кілометр шляху до вогнів. На схилі бачимо античні розвалини, поруч тече струмок і купки людей товчуться навколо вогників з під розламів породи. Прикольно, смажимо запасену житомирську ковбаску, їмо фрукти. Разом із темрявою прибуває все більше народу. Добре видно селище і море, над морем далеко лютує гроза, б’ють блискавки.

Вогні Хімєри

Вогні Хімєри

Вогняна Химера квиток

Вогняна Химера квиток

Отака Хімєра

Отака Хімєра

 Проїхали кілометрів 5. Пронесли велосипед – до 15 км. Ґрунтовка.

Трек. День 4

Трек. День 4

 

 

День 5

Лишаємо намет на берегу Чералі із більшістю речами. В цей день плануємо залізти на Олімпус (турецькою – Тахталі 2365 м). Дуже жарко. Відразу після селища починається серпантин на трасу, починаємо бадьоро крутити, але жара дається взнаки і ми добряче заморилися. Дорога піднімається через село Бейджик (Beycik), але ми називали його просто “Бейсіком”. Отут прийшлося зовсім туго, постійно крутий підйом, під верхом ішли в основному пішки. Світлого дня лишається години 3-4, ми явно не розрахували свої сили, тому вирішуємо тут десь заночувати. Намету немає, спальників немає, теплих речей – мінімум. Варіант повертатись нам не подобається, шукаємо готель. Селяни надзвичайно привітні люди, гарно посміхаються, кивають але ні-фіга не розуміють англійської. Перші два варіанти “готелів” нас трохи відлякали своїм дивним турецьким “сервісом”: якась лачуга із чайничком на вогні посеред кімнати, або хоздвір з козами, при чому просили порядка 80 лір! з носа.

Наша мета. Гора Олімпус

Наша мета. Гора Олімпус

Вказівник дороги

Вказівник дороги

NaraResort hotel card

NaraResort hotel card

Ми зупинилися у нормальному готелі “Nara Resort”, що в самому кінці села. Думаю що у сезон цей готель не дуже дешевий, переважно для німчури. Хазяїн сказав що він вже планує зачинятися на зиму і що ми його чи не останні постояльці – тому запропонував нам ціну в 150 лір за всіх із сніданком, торгуватись відмовився. Хазяїна звати Голем, приємний чолов’яга, добре говорить англійською, смачно готує. Розказував що сам він з Анталії, свій бізнес передав сину. Гроші його мало цікавлять, тримає цей готель як дачу бо полюбляє жити у горах, дихати гірським повітрям, пити чисту (справді смачна) воду. На терасі смакуємо його смачну лимонну настойку, хвалимо.

 

Проїхали кілометрів до 20. Пройшли пішки – до 5 км. Асфальт, зовсім трохи ґрунту.

Трек. День 5

Трек. День 5

 

День 6

Голем буде нас рано як домовилися, о 7 сніданок. У великій привітній вітальні накрито столик. Їмо омлет із своєрідними грінками зі смачного домашнього хліба. Також на столі були маслини, масло, джем, чай і на останок солодка диня. Смачно.

На гору веде добра дорога, яка плавно переходить у широку стежку, маркування, заблукати неможливо. Ліс гарний старий із величезними кленами та кедрами, чистенько – сміття ніде не валяється. На пів-шляху на перевалі знаходиться “Чайний будиночок”, охайна халабудка де можливо почаювати. На перевалі стає помітно прохолодно, зелень пропадає, ідемо по похмурому сірому камінню. Розмовляємо на політичні та інші теми із Данієлем – німцем з Дортмунда.

Перевал Олімпуса

Перевал Олімпуса

На підступах до вершини

На підступах до вершини

Олімпус у хмарах, канатка іде на самий верх до трьох-поверхової бетонної станції прямо на вершині. Відчуття ““Сходження на Олімп!” якось моментально втрачається, заходимо грітися і відмічаємось у цивільній вбиральні. Підйом на гору та спуск назад до Бейсіка займає приблизно годин 7-8.

Вершина Олімпуса

Вершина Олімпуса

Швидко спускаємось в готель. Тут на нас вже чекає Голем, на столику тераси стоїть графін із смачним домашнім вином… Вниз по серпантину їхати ні як не виходило – заносило на поворотах. Ідемо тихенько вниз в рядочок, міцно тримаємося за руль. Вже аж на трасі починаємо потроху сідати на велосипеди. Повертаємось до Чералі затемно, на березі  моря п’ємо солоний Айран.

NaraResort  гостинний господар

NaraResort гостинний господар

 Проїхали кілометрів до 20. Пройшли пішки – до 20 км. Асфальт та ґрунт.

Трек. День 6

Трек. День 6

 

День 7

Рушаємо у сторону Кемера напередодні затвердженим маршрутом – селами, щоб було мінімум підйомів, які трохи вже почали мене напрягати. Даний маршрут бере початок з шикарного пляжу (ми не стримались і скупалися) та іде через руїни міста Олімпус в каньйоні. На початку каньйону стоїть будка, турок в ній просить купити квитки за 5 лір (такса у них така). Я кажу що руїни ми вже надивились предостатньо і що нам треба лише проїхати, і чому ми маємо платити за шлях? Молодий турок все розуміє, але розводить руками і толочить своє: “треба заплатити“. Кажу: нехай покаже нам альтернативний шлях – турок винувато посміхається. Набираємося наглості і швиденько їдемо на іншу сторону каньйону. На виїзді брама і… будинок поліції, нас мовчки пропускають – туристів тут шанують не гірше за священних корів, і вони інколи цим користуються 😉

Пляж Чералі

Пляж Чералі

Типовий краєвид

Типовий краєвид

Дорога в районі Кореоза  (Karaöz)  мені чомусьдуже припала до душі. Це одне з найкращих місць для велорелакса. Дорога уздовж моря із взірцевим асфальтом. Тут тобі і морські пейзажі, гори, сосни і один краще другого затишні пляжі. Людей майже не видно, машин дуже мало.

За бухтою

За бухтою

Початок рівнини

Початок рівнини

Перед походом мене хвилювало питання чи взагалі знайдемо ми на узбережжі Туреччини воду, і якщо таки знайдемо, то чи безпечно буде її пити. На початку подорожі ми купляли газіровку у пляшках. Хвилювання були даремними, проблем із питною водою немає абсолютно. У горах достатньо струмків, уздовж доріг періодично стоять цивільні джерела води, а по селах стоять будки з кранами, якщо воду в село качають трубою. Причому абсолютно вся вода дуже смачна, таку на часто знайдеш у Карпатах, про Крим вже не йдеться.  Воду можливо також набрати біля будь-якої мечеті.

Їстівний кактус (дуже смачний)

Їстівний кактус (дуже смачний)

Фініке запам’яталося хіба що величезною кількістю теплиць на в’їзді у місто (привіт нашому базару, зокрема овочевим рядам), врожай знімають декілька раз на рік, більшість іде на експорт. Трохи погуляли біля причалів. Ночували у затишній кам’яній бухті прямо за містом.

Ночівля. Наша бухта

Ночівля. Наша бухта

 

Проїхали 60-70 км. Ідеальний асфальт. Перевали на початку маршруту, далі рівнина.

Трек. День 7

Трек. День 7

 

День 8

Продовжуємо рух уздовж моря. За планам відвідування славнозвісного стародавнього міста Міра. Місто лежить на околицях сучасного Демре. Місто ще за часів до н.е. було одним із основних центрів Лікії, торговий порт. Місто також відоме як осередок зародження християнства, тут жив і проповідував святий Миколай. Схоже що іде непоганий бізнес навколо паломництва в монастирі і мощей святого Миколая.

Квиток в Міру

Квиток в Міру

Амфітеатр міста Міра

Амфітеатр міста Міра

Місто Міра

Місто Міра

Над містом височіють стіни старовинної фортеці, але ми поїздивши взад-вперед так і не зрозуміли як туди потрапити. Всіх же нормальних туристів автобусами підвозять прямо під стіни величезного амфітеатру – який є окрасою міста. Масштаби амфітеатру  вражають, за нашими скромними підрахунками тут вміщалося під 10 тисяч патриціїв. Квиток коштує немало – 15 лір.  Подивитися звісно є на шо, але ціна явно завищена. Потроху ведуться реставраційні роботи.  Поруч височіють вирублені у скелях гробниці, усі давно розграбовані – про що свідчать пробиті дірки.

На виїзді з міста натрапляємо на столовку. Вартість поїсти 10 лір, типу шведській стіл – чай кава сік у вартість не входить. Хліб, рис, квасоля, баклажани, курка, ще якась фігня – пообїдалися. Як на мене – їстивно але не дуже смачно, якесь усе сухе і без чаю погано лізло.

Столовка

Столовка

Знову пішли перевали і села, місцями вгору ідемо пішки. Селяни цілий день пашуть в теплицях, живуть в якихось лачугах, не факт що телевізор у кого є. Вся земля оброблена. Контраст з курортними містами колосальний.  Діти навздогін кричать ”Хелуу, Ваот із йо нем?”, махають руками.

Уздовж моря

Уздовж моря

Ночуємо на гарному місці за пасікою, гудуть бджілки, вітряно.

Кран із водою

Кран із водою

Місце ночівлі

Місце ночівлі

 

Відстань 50-60 км. Асфальт, декілька перевалів.

Трек. День 8

Трек. День 8

 

День 9

День почався із відвідання чергових руїн – міста Аполлонія. Для мене не зрозуміло чому античні люди полюбляли жити на вершинах гір, адже поруч простягається чудова рівнина? В чагарниках зустрічаємо сім’ю із малими дітьми, відбувається діалог: “Салям алейкуюм!”. “Хелло, ве а ю фром?” – “Укрейн”. “Во блін, басурманє!”. Виявляється це одесити подорожують :).

Саме місто колись було гарним, на вершині гори, зберігалося декілька резервуарів для води, стіни церкви, невеличкий амфітеатр. На схилах колонами стоять гробниці, вид заворожує. Гуляє група німців – у них популярний хайкінг.

Руїни античного міста

Руїни античного міста

Місцеві тварини

Місцеві тварини

Кількість днів нашої подорожі минає, починаємо думати як звідси вибиратися назад до Анталі. Вирішуємо побувати ще у Фетіє, для цього треба трошки під’їхати. Спускаємось в Каш – велике місто, тут трохи катаємо і далі на автовокзал. Щодо авто-сполучень то з цим Туреччині теж проблем немає. Розвинена мережа доріг із добрим покриттям. Між містами і навіть маленьким селищам курсують сучасні комфортабельні автобуси, а не так я у нас – перероблені вантажні бусики.

Сільський краєвид

Сільський краєвид

Жарко. Непростий підйом

Жарко. Непростий підйом

Вечоріє, на автовокзалі тебе відразу обступають купа автоперевізників, можна і треба торгуватися. За багаж (вєлікі) як правило не треба доплачувати, хоча як повезе. В євро-автобусах великі багажники, проблем розмістити вели немає.

Місто Кеш

Місто Кеш

Вантажимось у  автобус

Вантажимось у автобус

Вночі вигружаємось в Фетіє, по GPS знаходимо кемп “Aksalzar” – зручне місце у ліску із чудовим пляжем і краєвидом на порт з корабликам. На величезній поляні стоїмо ми одні, домовляємось за 10 лір з носа.

 Відстань 140-150 км. Більша частина автобусом.

Трек. День 9

Трек. День 9

 

День 10

Фактично останній повний день мандрівки. Лишаємо в таборі намет і їдемо кататись. Як на мене Фетіє – місто близьке до ідеального. Тут є довга набережна із сотнями корабликів від маленьких яхт до великих війкових катерів. Є власна верф, амфітеатр, склепи у скеля, та фактично все що заманеться. Добре сплановане розташування вулиць, велодоріжки, площі. Водночас тут починається гірські хребти із перевалами звідки відкривається захоплюючі панорами на місто.

Кемп Aksalzar

Кемп Aksalzar

У кемпі

У кемпі “Aksalzar”

Місцева верф

Місцева верф

Ми долаємо підйоми і спускаємось на рівнину до міста Kayaköy. Поруч розташоване так зване “Мертве місто” – старовинне грецьке поселення Левіссі. Жителі якого у 20-ті роки XX століття були змушені виселитися з даної території. Фактично це історія Грецько-Турецьких політичних відносин. І без того напівзруйновані будинки із власною інфраструктурою, площами,  вуличками, церквами. Також “допомагали” руйнувати будинки землетруси та нове турецьке населення, яке так і не прижилося у місті і жило ближче до моря.

“Мертве” місто Левіссі

Вечором гуляємо набережною, фотографуємо кораблі. На великій площі стоїть пам’ятник Ататюрку із дівчинкою. Кількість  пам’ятників, зображень та інших згадок про Ататюрка мені нагадує зовсім іншу, не таку вже й давню нашу історію, про “великого вождя”. Ататюрк усюди: на монетах і банкнотах всіх номіналів, на площах, в школах, аеропортах, автовокзалах.

Площа Ататюрка

Площа Ататюрка

Шхуни

Шхуни

Галеони

Галеони

Відстань 30-40 км. Два великі перевали, туди і назад.

Трек. День 10

Трек. День 10

 

День 11

Рано вранці сідаємо у автобус і ідемо вже через гори, прямо до Анталії. А там вже накатаною дорогою у аеропорт. Заничковану під пальмою коробку хтось знайшов і витягнув, але вміст його не зацікавив, тому коробка просто підмокла. Знову розбираємо і пакуємо велосипеди. Дві рами разом, колеса окремо, третій вєл у звичайному форматі. Фокус не вдалося повторити, турок на контролі був невблаганний, він побачив “бісіклети” і показував пальцем на касу туркіш-ейрлайнз – ми змушені були заплатити 30 євро (по 15 євро за рами і окремий вєл, так як контроль не помітив що рам у торбі було 2 штуки).

Дивний знак

Дивний знак

Цукерня У Стамбулі

Цукерня У Стамбулі

Стамбул. Паром між Європою та Азією

Стамбул. Паром між Європою та Азією

У нас було трохи часу між пересадками у Стамбулі, і ми трохи прогулялися містом. Сучасні метро і трамвайчик, вартість проїзду – 2 ліри, проїзних чи інших варіантів квитків ми не бачили. Саме місто не сподобалося. Якось все наліплено, без почуття смаку і естетики, грубо. Багато машин, мало зелені. Більш-менш має вигляд старі квартали безпосередньо біля Босфору, а також парки. Сподобалася цукерні, Львову є чому повчитися. Аеропорт Ататюрка дуже великий, надзвичайно. Коли дивишся у вікно термінала то спецмашини їздять одна за другою, як по Хрещатику в годину пік. Літаки злітають і сідають постійно, купа різношерстного народу.

Аеропорт Ататюрка

Аеропорт Ататюрка

Авіапарк. вигляд з терміналу

Авіапарк. вигляд з терміналу

Ми хвилювалися за транспортування велосипедів і обмотали їх всім чим тільки можливо було обмотати. Але хоч на них і була наклейка “Fragle” вантажники схоже не дуже цим переймалися (хоч і вантажили в останню чергу). Я сидів прямо над вантажним люком і дивився як нашу торбу з рамами декілька раз просто перекинули через руль з візка на вантажну стрічку. В результаті мені трохи придавили гідролінію, покоцали верх руля, та “із м’ясом” відламали кріплення новенького спідометра. Все інше ніби зібралось на місце.

Наш багаж

Наш багаж

 Відстань 240-250 км. Переважна частина автобусом.

Трек. День 11

Трек. День 11

 

Загалом

Про людей. Нормальні цивілізовані люди, чесні, звиклі до європейського стилю життя. Але існує великий контраст між містом і селом, як і у нас.

Про ціни. В середньому трохи вищі за наші але не набагато, можливо в центральній, не курортній, частині країни  вони нижчі. Долари і Євро спокійно співіснують із Лірою, влада не проти.

Щодо релігії. Кількість мечетей досить велика, часто з веж чути відповідні вечірні і ранкові молитви (мабуть у запису). Але насправді більшість з них на вигляд зачинені. І для молодих турків носить, на мою думку, більше національно згуртовуючий характер аніж релігійний. Якогось релігійного підтексту у містах я не побачив.

Про жадібність. На відпочиваючих заробляють гроші, і це одне з основних джерел доходів місцевого населення. Але, як відомо, в Туреччині прийнято торгуватись, і якщо це не супермаркет, то ціну на будь який товар чи послугу можливо збити, інколи навіть удвоє. Напряму вас ніхто обманювати не буде, але присутня купа підводних каменів і хитрощів без яких ну ніяк. Простий приклад. Купую пляшку води, на ціннику значиться 1.25. На касі турок набирає на калькуляторі “1.50”  і тицяє мені. Я набираю ”1.25” і повертаю калькулятор. Турок виправдовується: “Оу, ок, ок”.

Про чесність. Інтелігентних і освічених людей багато. Власники готелів та ресторанів стараються підтримувати свій позитивний імідж. Простий приклад. В Анталії на площі у старому місті ми замовили щось на зразок піцци із сиром по-турецькі, маленькі порції. Нам принесли явно великі, які коштували майже вдвічі більше. Ми не стали сперечатися, наїлися, розрахувалися (чайові через даний інцидент принципово не лишили) і вже майже поїхали, коли нас наздоганяє офіціант, каже “Соррі сіірр, це ваше” і повертає гроші. Надзвичайно приємно.

 

Дуже сподобалось, тепле море, гори, історичні місця, чудові дороги, дешевше ніж у Європі. Мені до душі чомусь припали місця біля Гейенюк, Кореоз та Фетіє. Рекомендую.

 Фінансові витрати:

  • 295 доларів – переліт зі Львова до Анталії через Стамбул і назад
  • 340 лір – харчування + квитки + розваги + сувеніри
  • 15 євро – перевезення велосипеда

 Відстань приблизна, спеціально трек не писав:

  • Велосипедом 450 км. 99% асфальт.
  • Пішки до 50 км.
Увесь Трек

Загальний трек маршруту

План маршруту, реальні місця і мої точки: ЗАВАНТАЖИТИ

Більше фото: ТУТ

3 Responses to Туреччина. Узбережжям Анталії і Лікійською тропою з велосипедами (жовтень 2014р).

  1. gemelli.rar

    Гарно покаталися, молодці! Читала звіт і боролася з ностальгією за подорожами і пригодами. Фото з кучою грейпфруктів – просто знущання. От пишу коментар і доїдаю гранат, поки ще свій :). Твій, Юлятіна, ще бережу. Але забирай по-швидше :-Р

  2. Seka

    Дякую. Забирай швидше, бо Ксена-воїн на нього вже око поклала 🙂

  3. julatik

    Гарний звіт, добре, що знайшов натхнення його написати 🙂

    І дякую за смачний гостинець, сподіваюсь я встигну його забрати у малої

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*